Лекція «Міжнародне гуманітарне право» в умовах війни

Доповідач Желябін Олег (papatext.com@gmail.com) Вітаю всіх, хто долучився до даної лекції. Мене звати Олег Желябін, я є сертифікованим спеціалістом з міжнародного гуманітарного права (МГП). Сьогодні ми з’ясуємо, що це за галузь права, який механізм її дії, та наслідки від порушень. Мабуть ви вже неодноразово чули про «гуманітарне право», але мало хто знає, що це таке насправді. Отож, перше питання:  — Які галузі права ви можете назвати? Навіть непрофесійні юристи, можуть згадати про такі галузі:

• конституційне право;
• кримінальне право;
• адміністративне право;
• трудове право;
• земельне право;
• та інші.

— Сьогодні ми говоримо саме про міжнародне гуманітарне право. Можливо ви також чули, що гуманітарне право називають «правом війни». Отож, офіційне визначення звучить так: Міжнародне гуманітарне право (МГП) — це галузь міжнародного публічного права, яка застосовується під час збройних конфліктів з метою обмеження засобів та методів ведення воєнних дій. Ця галузь права спрямована на захист цивільного населення від впливу збройного конфлікту та тих, хто припинив брати участь у воєнних діях. МГП покликане обмежити наслідки конфліктів, виходячи з міркувань гуманності. — Тепер, коли ми знаємо, що таке МГП, наступне питання: чим саме воно відрізняється від інших галузей права? Головна відмінність полягає у тому, що Міжнародне Гуманітарне Право починає діяти саме під час збройного конфлікту. Проте, це не єдина відмінність. Ось ще декілька:

1. МГП оперує поняттями, які властиві лише йому. Тобто, наприклад, геноцид, або правила поводження з військовополоненими — регулюються саме цим правом. Тобто, ми говоримо саме про військові злочини, та злочини проти людяності. Уявімо, конкретний випадок. Наприклад, танк здійснив постріл по цивільному об’єкту, внаслідок чого загинули мирні люди. Звичайно, це класифікується як вбивство, проте саме міжнародне гуманітарне право дає точне визначення факту військового злочину, адже про використання воєнної техніки комбатантами не йдеться ні у якому іншому виді права.
2. Ще одна особливість МГП полягає у розшифровці його назви. На англійській мові вона звучить як International Humanitarian Law (IHL). Слово «humanity» переводиться як «людяність». Тому порушення гуманітарного права часто називають «злочином проти людяності». Саме так, адже його головне завдання це:

Захист осіб, які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях, а також тих, які перестали брати в них участь у результаті хвороби, поранення або будь-якої іншої причини, незалежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження,  майнового стану, місця проживання, мови або інших ознак. Тобто людське життя, здоров’я, та гідність — це головні цінності МГП. А враховуючи масштаби військових злочинів, вони часто призводять до геноциду, особливо жорстокого поводження, тортурам, порушення фундаментальних прав людини.

3. І наостанок, міжнародне гуманітарне право повинно дотримуватись без будь-яких застережень. Тобто, під час збройного конфлікту, інші галузі права всередині держави можуть бути тимчасово призупинені в умовах надзвичайних обставин. Наприклад, право на пересування, свободи слова, тощо. Але МГП — це те незмінне ядро, основні права людини, які не можуть бути обмежені за будь-яких умов.

Звичайно, у випадку реальної війни, дотримання норм МГП викликає певні сумніви. Адже, всім відома приказка «на війні всі засоби хороші». Але, можу вас запевнити, що такі злочини не мають строків давності. Тобто, якщо факт військового злочину був зафіксований та доведений — особа, що здійснила його буде обов’язково покарана.

ІСТОРІЯ МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА

Пропоную на деякий час зануритися у історію, та зрозуміти як виникло МГП, та які передумови викликали цю необхідність. Цікаво, що навіть у часи, коли на законодавчому рівні подібні норми не були закріплені, існували приклади Кодексів ведення бойових дій. З яскравих прикладів можна привести такі:

• 8 століття до н.е. Древня Греція

Під час війни за Левантинську долину сторони домовилися не застосовувати метальну зброю.

• 1 століття до н.е. Індія

Заборона на використання прихованої, отруйної зброї. Забронювалось вбивати тих, хто добровільно здавався, був беззбройним, або просто спостерігав за боєм.

• 7 століття. Близький Схід

«Якщо ти виграв бій, не убивай солдата, що втікає, чи пораненого; не оголюй геніталії і не порушуй пристойностей; не опоганюй тіла полеглих; не заходь до чужого будинку без дозволу; не відбирай майно мешканців цього будинку; не заподіюй шкоди жінкам, навіть якщо вони ображають тебе чи твоїх правителів; і завжди пам’ятай Всевишнього, щоб міг здобути милість Його».

• 20 століття. Китай

«У всіх своїх діях підкоряйся наказам. Не бери в людей ні нитки, ні шпильки. Поверни усе, що ти забрав. Розмовляй чемно. Чесно плати  за те, що купуєш. Повертай усе, що позичаєш. Відшкодуй будь-який збиток. Не бий  і не ображай людей. Не псуй посівів. Не дозволяй собі зайвого з жінками. Поводься добре з полоненими». Отож, ми бачимо що передумови для виникнення міжнародного гуманітарного права існували досить давно. Проте саме у офіційній міжнародній площині подібна робота почала проводитись лише з середини 18 століття. Загалом історію становлення МГП можливо поділити на такі етапи:

• 1868 рік. Санкт-Петербурзька декларація «Про скасування вживання вибухових та запальних куль».
• 1899 рік. Гаазькі конвенції.
• 1949 рік. Женевські конвенції.
• 1954 рік. Конвенція про захист культурних цінностей.
• 1980 рік. Конвенція про заборону застосування конкретних видів звичайної зброї.
• 1993 рік. Конвенція про заборону застосування хімічної зброї.
• 1995 рік. Конвенція про заборону засліплючої лазерної зброї.
• 1997 рік. Конвенція щодо використання протипіхотних мін.
• 1998 рік. Створення статуту Міжнародного кримінального суду.
• 2002 рік. Римський Статут, відповідно до якого створено перший постійний Міжнародний кримінальний суд.

Якщо узагальнити, то основою міжнародного гуманітарного права вважаються саме Женевські конвенції та додаткові протоколи до них. Давайте докладніше зупинимося на них. Отже, у 1949 році Женевські конвенції були ратифіковані 192 країнами.

Усього було прийнято 4 конвенції:

1. Перша Женевська конвенція «Про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях». У ній йдеться про те, що поранений або «виведений з ладу» ворог має право на лікування та догляд, якого потребує його поточний стан. Також окремо обидві сторони військового конфлікту зобов’язуються сприяти пошуку вбитих, зниклих безвісти.
2. Друга Женевська конвенція «Про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали аварії корабля, зі складу морських збройних сил». По суті, у цьому документі повторюються ті самі правила, що у першій конвенції, але з урахуванням специфіки перебування на воді.
3. Третя Женевська конвенція «Про поводження з військовополоненими». Як випливає з назви, документ регламентує фізичні, моральні, психологічні умови утримання військовополонених, право рідних дізнатися про їх долю, та багато іншого.
4. Четверта Женевська конвенція «Про захист цивільного населення під час війни». Мабуть, найважливіша конвенція, яка захищає цивільних під час військових дій. Якщо коротко, згідно з нею, сторони військового конфлікту мають проводити чітку різницю між комбатантами (військовими) та звичайними громадянами. А також між військовими та цивільними об’єктами. Тобто заборонені будь-які акти насильства по відношенню до цивільного населення, заподіяння шкоди цивільним об’єктам. Окремо обмежується використання зброї невибіркового характеру, яка має великий радіус ураження, та призводить до надмірних мук.

Щодо положень даних документів поговоримо трохи згодом, а зараз виникає питання: — Яким чином Товариство Червоного Хреста пов’язане з МГП? Відповідей чимало, проте насамперед необхідно розібратися, що ж таке Червоний Хрест?

МІЖНАРОДНИЙ КОМІТЕТ ЧЕРВОГО ХРЕСТА ТА МГП

Загалом, історія створення організації Червоного Хреста досить цікава, і навіть сентиментальна. Все почалося у 1859 році, коли швейцарський бізнесмен Анрі Дюнан став випадковим свідком битви поблизу міста Сольферіно. Тоді близько 40000 солдатів з кожної сторони були поранені.  При цьому, Дюнан був шокований умовами в яких вони перебували. Все поле бою було всіяно мертвими та пораненими, яким ніхто не поспішав допомагати. Солдати просто стікали кров’ю та помирали. Забувши про ціль своєї поїздки, чоловік декілька днів присвятив лікуванню та догляду за пораненими, залучивши в допомогу місцеве населення. У 1962 році він написав книгу «Спогади про Сольферіно», у якій розповів про жахливі події свідком яких став. А 9 лютого 1963 року, разом з ще 4-ма однодумцями створив «комітет п’яти», або «Міжнародний комітет допомоги пораненим». У тому ж році організація провела конференцію на якій були присутні представники низки країн. За її результатами було вирішено створити «Національні товариства допомоги пораненим солдатам». Про всю історію становлення Червого Хреста, я розповідати не буду, так як це займе чимало часу. Перейдемо до сьогодення. Отож, організація не є однорідною, до її складу входять такі незалежні складові:

• Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця;
• Міжнародний комітет Червоного Хреста;
• Міжнародна федерація товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця.

Зважаючи на структуру, кожна з організацій має власні завдання та цілі діяльності. Наприклад, Товариство Червоного Хреста України займається здебільше патронажною діяльністю, тобто допомогою хворим, недієздатним людям, наданням гуманітарної допомоги, ліків, медичного обладнання, тощо. А от саме Міжнародний Комітет Червоного Хреста нероздільно пов’язаний з міжнародним гуманітарним правом. Адже він має таку місію:

• Стежити за дотриманням протиборчими сторонами Женевських конвенцій.
• Сприяти організації медичного догляду за пораненими на полі бою.
• Контролювати поводження з військовополоненими та впливати на покращення їх стану шляхом конфіденційного діалогу з відповідними органами.
• Допомагати в пошуку зниклих безвісти.
• Забезпечувати захист цивільного населення.
• Діяти як нейтральний посередник між сторонами конфлікту.

Отже МКЧХ — це гуманітарно-правова організація, яка залишаючись нейтральною, сприяє розповсюдженню знань про МГП, а також стежить за дотриманням його норм. Необхідно розуміти, що сам по собі Червоний Хрест не приймає участі у збройному конфлікті, та не підтримує будь-яку сторону. На практиці, його діяльність зводиться до ролі «переговорника» між сторонами, організації захисту цивільного населення (наприклад, «зелені коридори»). А також контролю умов утримання полонених, пошуку зниклих безвісти, допомозі у отриманні ліків, організації польових госпіталей, тощо. Щодо ефективності діяльності Червого Хреста, залишаю робити висновки вам. Проте, навіть те, що про міжнародне гуманітарне право ви дізнаєтесь саме тут, а не від представників організації — вже про щось свідчить. Тепер пропоную перейти до практичної сторони питання. А саме, що вважається порушенням МГП, та які наслідки від вчинення воєнних злочинів?

ПОРУШЕННЯ НОРМ МГП. ЩО ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ РОБИТИ В УМОВАХ ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТІВ

— Ми вже визначились, що міжнародне гуманітарне право діє під час збройних конфліктів. Проте, що саме можливо назвати «збройним конфліктом?  Наприклад, якщо на вулиці зіткнуться дві озброєні банди, чи можна це вважати сферою дії МГП? Звичайно такі ситуації ніяким чином не стосуються норм «права війни». Простими словами можливо визначити, що збройним конфліктом або війною вважаються конфлікти не на рівні окремих людей або невеликих груп. У широкому значенні під збройним конфліктом розуміється будь-яке збройне зіткнення між ворогуючими сторонами із застосуванням військової сили. У більш вузькому значенні збройний конфлікт являє собою відкрите озброєне зіткнення, найчастіше на державному кордоні, пов’язане з порушенням кордону спеціальними або регулярними військовими підрозділами іншої держави. Тож бойовими діями можливо назвати зіткнення за участі регулярних армій. Проте, це не завжди так. У низці країн час від часу виникають масштабні зіткнення на фоні етнічних, національних, політичних ознак. Згадаємо Африканські країни, де постійно діють повстанці та різні озброєні групи, від яких масово страждає населення великих територій. Такі випадки також підпадають під сферу міжнародного гуманітарного права. Проте, у реаліях Російсько-Української війни — будь-які питанні відпадають. Це справжня війна, навіть не оголошена офіційно, на яку звичайно розповсюджуються норми МГП.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ «ПРАВИЛ ВІЙНИ» ЗА МГП

Перейдемо до конкретних правил та норм, тобто, що заборонено МГП:

1. Бойові дії повинні вестись комбатантами проти комбатантів та воєнних цілей.
2. Забороняється використовувати зброю, застосування якої має невибірковий характер дії (уражає цивільні об’єкти та цивільних людей), заподіює надмірні страждання. А також зброю заборонену міжнародними конвенціями.
3. Цивільним особам, пораненим комбатантам і військовополоненим має бути збережене життя, їм повинен бути наданий захист та необхідна медична допомога, з ними необхідно поводитись гуманно.
4. Медичний персонал та установи (госпіталі, лікарні, санітарні, транспортні засоби, тощо) повинні поважатися і одержувати необхідну підтримку і допомогу для виконання своїх функцій.

Як бачимо, все доволі просто. Узагальнюючи, можна сказати, що учасникам збройного конфлікту заборонено наносити шкоду цивільним об’єктам та особам, використовувати заборонену зброю. Вимагається виявляти милосердя до поранених і полонених, а також поважати медичний персонал та установи.

ПОКАРАННЯ ЗА ПОРУШЕННЯ МГП

З нормами та правилами міжнародного гуманітарного права все зрозуміло. Але вони були б недієвими, якщо б за їх порушення не було відповідальності. А вона є, і вельми сувора. Давайте розберемося хто ж здійснює карні функції, щодо воєнних злочинців. Насамперед, згадаємо, що будь-який злочин повинен бути доказаний. Тому дуже і дуже важливо не залишатися осторонь, та при можливості фіксувати факти порушення МГП. Це можуть бути фото, відео матеріали, особисті свідчення. Проте, наголошую, що здійснювати фіксацію необхідно максимально обережно. Адже ні один злочинець, не бажає, щоб його злочин був розкритий. В Україні є спеціальні служби, куди можливо надіслати матеріали, які потім будуть класифіковані та приведені до міжнародних судових норм. Подібну функцію може здійснювати і національна поліція, яка зобов’язана реєструвати факти правопорушень, якщо це можливо, звичайно. За ситуацією слідкують і міжнародні організації. До прикладу, уявімо, що воєнний злочин був вчинений та зафіксований. Які органи відповідають за покарання винних? По-перше, це національні суди, які зобов’язані за нормами МГП здійснювати розгляд таких справ. По-друге, у світі існує ціла низка військових трибуналів. І найголовніший орган, який забезпечує покарання — це міжнародний кримінальний суд у Гаазі. Саме цей орган є «найстрашнішим сном» будь-якого воєнного злочинця. При чому, на лаві підсудних може опинитись будь-хто, від рядового, до генерала, чи навіть політичного лідера. Насамкінець, розберемо ступінь відповідальності. Завжди є безпосередній виконавець, тобто правопорушник. Але у здійсненні злочину, може бути задіяний цілий ланцюг діючих осіб. Генеральний штаб віддає стратегічний наказ, вище військове керівництво — тактичний, і нарешті конкретний командир і артилерист здійснює постріл, наприклад, по цивільному об’єкту. — Хто буде відповідальним за військовий злочин? Правильна відповідь — всі, хто задіяні у його вчинені. І ті хто віддав злочинний наказ, і ті хто його виконав. А ступіть їх вини буде визначати слідство і суд.

На цьому закінчуємо нашу лекцію. Сподіваюся було цікаво та корисно дізнатись про міжнародне гуманітарне право та наслідки його порушення. Дякую всім, бажаю мирного неба та швидшого припинення війни!